На підставі ініціативи Олени Зеленської, першої леді України, під назвою «Без бар’єрів», було ухвалено Національну стратегію для створення в Україні середовища без перешкод до 2030 року, а також затверджено детальний план дій на 2021 і 2022 роки для її впровадження.
«Концепція безбар’єрності втілює ідею суспільства, яке не знає обмежень. Вона виражає готовність до створення умов, де кожен зможе почуватися затишно. Для реалізації цього Плану дій ми зібрали потужну команду, до якої увійшли як представники влади, так і члени громадськості. Я б охарактеризувала це не як План дій, а як План змін. Це стосується змін, що можуть бути реалізовані протягом наступних двох років і повинні сприяти перетворенню безбар’єрності в загальноприйняту норму», – зазначила Олена Зеленська, перша леді України.
“Довідник безбар’єрності” – гід з коректного спілкування, у якому зафіксовані нові норми безбар’єрної мови. Він створений за ініціативою першої леді України Олени Зеленської у співпраці з ГО «Безбар’єрність», іншими громадськими організаціями, правозахисниками, психологами, батьками, що виховують дітей з інвалідністю, українськими та міжнародними експертами.
Структура Довідника включає в себе чотири розділи: “Складові безбар’єрності”, “Правила мови”, “Словник” та “Безбар’єрний календар”.
Розділ “Складові безбар’єрності” простою та доступною мовою розкриває, що таке бар’єри, стереотипи, інклюзія, залучення, недискримінація, толерантність, прийняття, доступність, гендерна рівність, універсальний дизайн тощо.
У розділі “Правила мови” наведені та пояснені принципи безбар’єрної мови – мови, у якій відсутні слова, фрази, що демонструють упереджене, стереотипне або дискримінаційне ставлення до людини.
У розділі “Словник” зібрані поняття, які некоректно вживати стосовно різних людей. Тут пропонуються варіанти, як говорити правильно і пояснюється, чому саме так.
Розділ “Безбар’єрний календар” розповідає про важливі дати, визначні і пам’ятні дні та пояснює, як їх відзначати, та коли привітання є недоречними.
Детальна інформація за посиланням: https://bf.in.ua/.
В українському суспільстві існує комплекс обмежень для різних груп у можливостях безбар’єрного доступу до інфраструктури, транспорту, зайнятості, освіти, отримання публічної інформації, послуг із боку держави та бізнесу тощо.
Новий курс на Дія.Цифрова освіта ознайомить глядачів з основними принципами безбар’єрності на прикладі повсякденних життєвих ситуацій. 21 грудня 2021 року Міністерство цифрової трансформації презентувало новий освітній курс «Безбар’єрна грамотність».
Про що курс?
- що таке безбар’єрність
- що саме спричиняє бар’єри
- кого стосується безбар’єрність
- чому варто уникати стереотипів та упереджень
- чи готові українці долати бар’єри
- чому ми як суспільство потребуємо безбар’єрності
- чому безбар’єрність — це спільна справа
Безоплатно подивитися курс можна на порталі Дія.Цифрова освіта за посиланням –https://osvita.diia.gov.ua/courses/barrier-free-literacy.
Курс Міністерства цифрової трансформації України створено в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської в партнерстві з радницею-уповноваженою Президента України з питань безбар’єрності, ГО «Безбар’єрність», представниками громадянського суспільства та експертами за підтримки проєкту ПРООН «Права людини для України», що фінансується Міністерством закордонних справ Данії.
– з метою забезпечення інформаційної, суспільної та громадянської безбар’єрності, створення рівного доступу до культурного життя 20 березня 2025 року хорова капела ім. Л.М. Ревуцького виступила з концертом у школі-інтернаті для дітей з вадами розвитку. Захід є традиційним та має патріотично-освітній і терапевтичний вплив;
– 18 та 25 березня 2025 року уповноважена особа з питань безбар’єрності капели заступник генерального директора Петренко Лариса Миколаївна пройшла навчання з питань безбар’єрності, а саме освітній методично-практичний курс “Безбар’єрність у закладах культури та освіти”, організований Київським міським центром народної творчості та культурологічних досліджень.
Заходи з реалізації безбар’єрного простору
протягом 2024-2026 років
Національний тиждень безбар’єрності в Україні (19–25 травня 2025 року)
В Україні триває інформаційна кампанія — Національний тиждень безбар’єрності, що має на меті привернути увагу суспільства до важливості створення інклюзивного простору. Ця ініціатива реалізується в рамках Національної стратегії зі створення безбар’єрного середовища до 2030 року, започаткованої за підтримки першої леді Олени Зеленської.
У квітні 2025 року Уряд затвердив оновлений План дій на 2025–2026 роки, що охоплює ключові сфери: освіту, охорону здоров’я, цифрову трансформацію, інфраструктуру та комунікації.
Безбар’єрність — це не лише фізична доступність, а й рівний доступ до інформації, особливо для людей з порушеннями слуху, зору чи когнітивними особливостями. Відтак, медіа мають ключову роль у поширенні коректного, доступного й неупередженого контенту.
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення у співпраці з громадськими організаціями розробляє практичні рекомендації для медіа:
щодо коректного висвітлення тематики інвалідності,
вживання відповідної термінології,
недопущення дискримінаційних висловлювань.
Також важливою є підтримка журналістів з інвалідністю, зокрема тих, хто постраждав під час виконання професійних обов’язків у воєнних умовах. За результатами опитування, щонайменше 6% працівників медіа отримали інвалідність під час роботи — ця цифра, ймовірно, занижена через складні умови збору даних.
У партнерстві з ЮНЕСКО готується запуск спеціального проєкту на підтримку українських журналістів — «Стійкість та добробут медіапрофесіоналів у час війни».
Моніторинг телебачення засвідчує поступ: зростає кількість телеканалів, які додають субтитри, жестову мову, аудіоописи. Загальнонаціональний аналіз охопив 35 телеканалів.
Також стартував проєкт «Компетентні медіа – демократичне і толерантне суспільство», покликаний активізувати діалог між медіа, громадськістю та регулятором.
Упродовж тижня по всій країні відбуваються просвітницькі заходи, мистецькі ініціативи та публічні обговорення, що сприяють формуванню культури рівності, поваги та людської гідності — незалежно від віку, статі, стану здоров’я чи соціального статусу.
З 25 по 31 травня 2026 року -
Національний тиждень безбар'єрності
З метою сприяння розвитку культури поваги та гідності, коректної комунікації пропонуємо ознайомитись з кількома сторінками з «Довідника безбар’єрності»
ПРАВИЛА МОВИ
Ставте себе на місце людини
Правило просте й складне водночас. Коли ви не впевнені, чи є слово образою або ні, чи не зачіпає воно почуттів, спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтеся, про яку ви говорите або пишете. Чи сподобалося б вам таке звернення, чи хотіли б ви, щоб про вас говорили так? Пам’ятайте, на першому місці завжди має бути людина.
Використовуйте фемінітиви
Фемінітиви — іменники жіночого роду, які позначають жінок, утворені від однокорінних іменників чоловічого роду, що позначають чоловіків, і є парними до них. Вчитель – вчителька, автор – авторка, історик – історикиня, авіатор – авіатриса тощо.
Фемінітиви в українській мові мають цікаву історію. Дехто з людей взагалі не сприймає ідею використання фемінітивів, декому вони звучать неприродно й незвично. При цьому часто забувають про існування в нашій мові таких звичних слів, як «учителька», «співачка» чи «княгиня» — які теж є фемінітивами. На жаль, так склалось історично, що раніше багато сфер та професій були недоступні для жінок, тому довгий період ми не мали відповідників-фемінітивів до багатьох слів.
Але мова — гнучка й пластична конструкція, яка підлаштовується під час і потреби людей. І зараз, коли ми живемо у ХХІ столітті і розуміємо, що жінки можуть робити абсолютно все те ж саме, що й чоловіки, концепція «щось забороняти, аби вберегти» втратила сенс. А використання фемінітивів, навпаки, сенсу набула.
Крім того, українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Звісно, що не всі люди у нашому суспільстві готові до вживання фемінітивів, у такому разі залиште за людиною право вибору, як вона хоче, щоб про неї писали / говорили / звертались.
Запитайте саму людину
Якщо ви не знаєте, як звернутися чи як правильно назвати певну ознаку людини у діалозі / інтерв’ю / статті, запитайте саму людину, як вона хоче, щоб до неї звертались. Перепитати й уточнити не соромно, навпаки, — це прояв уваги й тактовності.
Вживайте клінічні терміни й діагнози лише в потрібному контексті
Багато термінів, якими позначали стан психічного чи фізіологічного здоров’я людини у минулі століття, з роками набули яскраво негативного забарвлення і перейшли у розряд лайки. Через те, що людей із різними діагнозами сприймали як «нетипових», ці діагнози стали використовувати з намірами образити чи зачепити, тож такі слова, як «дебіл» чи «імбецил», «прокажений» або «чумний» уже давно перестали бути суто медичними термінами, а перетворились на образливі прізвиська. Власне, як і слова «хворий» чи «божевільний», якими почали називати людей, чиї погляди можуть відрізнятися від поглядів інших.
Не кажіть більше, ніж є насправді
Іноді ми схильні драматизувати, особливо це характерно для медіа, яким потрібно написати чи відзняти історію так, щоб її прочитали чи подивились якомога більше людей, тоді вживаються не тільки емоційно забарвлені фрази, а й гіперболи, — слова-перебільшення. Між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і «людина, прикута до візка» відчувається різниця, правда ж? Адже в дійсності людина ні до чого не прикута, на ній немає кайданів, а крісло колісне — це просто засіб для пересування. Або, наприклад, досить поширена фраза «смертельний діагноз». Що це означає? Ми знаємо випадки, коли люди роками живуть із хворобами, які називають «смертельними», і ніхто, навіть лікарі, не можуть точно спрогнозувати результат. Тож будьте обережні з такими висловлюваннями і залишайтесь максимально близькими до реальності.
Утримуйтесь від узагальнень та категоричності
Дуже поширена помилка, яка призводить до формування стереотипів, — узагальнення. Ми пов’язуємо поведінку та дії людини з її етнічною належністю, кольором шкіри, статтю тощо. А також дії однієї людини проєктуємо на цілу групу, до якої ми її зараховуємо. Через узагальнення слово «цигани» набуло негативних конотацій, а словосполучення «прекрасна стать» використовують стосовно жінок, хоча насправді люди бувають прекрасними незалежно від своєї статі.
Фрази, які починаються з «усі люди з інвалідністю», «кожна жінка» або «більшість геїв» просто неправдиві, бо не мають під собою ніяких точних статистичних чи науково підтверджених даних. Адже люди різні зі своїми такими ж різними поглядами, особливостями та ознаками. Ми всі неповторні, а там, де є унікальність, не має бути місця узагальненням.
Уникайте маскувальних слів
Евфемізми, або маскувальні слова, вживаються, коли мовці не знають, як коректно говорити, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень та метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра», «діти з синдромом Дауна» — це коректна термінологія.
Дотримуйтеся принципу «спочатку людина»
Для безбар’єрної мови є таке просте правило, яке звучить так: «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Тобто у фразах та висловах спочатку згадуйте людину, а далі вже її ознаки, якщо це потрібно.
Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.
Усі ми значно більше, ніж якась одна ознака.
Використовуйте нейтральну термінологію
Прояв емпатії та доброзичливого ставлення — це важливо й потрібно, але інколи ми можемо несвідомо додавати висловленню зайвого емоційного забарвлення. Наприклад, часто у медіа можна побачити формулювання «жертва домашнього насильства», хоча коректніше було б писати «постраждала від домашнього насильства». Інший приклад — «людина, що страждає на психічний розлад»: існують такі види психічних порушень, з якими люди живуть упродовж усього свого життя, але це не означає, що їхнє життя перетворюється на суцільні муки. Людина може проходити терапію, як медичну, так і у фахівця, вона просто живе з таким діагнозом так само, як і інші люди. Тому замість «страждає» ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».
БЕЗБАР'ЄРНІСТЬ - 2026
28 травня 2026 року, у межах Національного тижня безбар’єрності, для працівників капели проведена інформаційно-просвітницька тематична “Година безбар’єрності”, спрямована на підвищення рівня обізнаності капелян щодо тематики безбар’єрності, використання коректної термінології відповідно до “Довідника безбар’єрності”. Жваве обговорення певних правил безбар’єрної комунікації, як говорити з людьми з інвалідністю і про них, кілька хвилинний тренінг “Уникайте/використовуйте” сприяли формуванню в колективі культури безбар’єрності, поваги до людської гідності, а також зосередили увагу капелян на важливості використання людиноцентричної та недискримінаційної лексики у внутрішній і зовнішній комунікації.
